Питання та відповіді

Воєнні злочини - це серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 року та інші серйозні порушення законів і звичаїв війни, визначені у статті 8 Римського Статуту. Вони є одним з міжнародних злочинів (злочинів за загальним міжнародним правом), до яких також належать злочин геноциду, злочини проти людяності та злочин агресії.

Воєнні злочини можна розділити на два види:

а) серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 року, а саме навмисні вбивства, катування, спричинення страждань, депортація населення, взяття заручників тощо;

б) інші серйозні порушення законів і звичаїв війни (навмисні напади на цивільне населення та об’єкти, персонал і транспорт гуманітарної допомоги, вбивство і поранення воюючих осіб, що склали зброю, неналежне використання прапора ворога, умисні напади на релігійні, культурні, історичні об’єкти, шпиталі, заява про те, що пощади не буде, пограбування міст тощо) (ст. 8 Статуту Міжнародного кримінального суду).

Нижче наведені приклади поширених воєнних злочинів для розуміння (перелік не є вичерпним):

• поранення/загибель цивільних осіб внаслідок застосування зброї;
• катування, фізичне насилля, нелюдське поводження з цивільними особами чи позбавлення їх волі;
• взяття цивільних осіб в заручники;
• пошкодження або знищення об’єктів цивільної інфраструктури, які не були військовою ціллю;
• умисне нанесення ударів по персоналу, транспортних засобах або об’єктах задіяних в наданні гуманітарної допомоги;
• розташування та використання військової техніки в житлових кварталах населених пунктів, ведення бойових дій окупантом в житлових кварталах населених пунктів;
• умисне пошкодження/знищення релігійних приміщень (храмів, мечетей, синагог тощо), приміщень закладів освіти, науки, мистецтва, історичних пам’яток, які не були військовою ціллю;
• насилля щодо медичного персоналу, пошкодження медичного транспорту, приміщень лікарень та медичного обладнання, які не були військовою ціллю;
• використання окупантом форми та знаків розрізнення ЗСУ, емблем гуманітарних та медичних установ під час військових дій;
• використання об’єктів цивільної інфраструктури та цивільних осіб для прикриття військових РФ;
• умисні дії, спрямовані на створення перешкод для надання допомоги цивільному населення.

Воєнний злочин – не одне й те ж саме, що військовий злочин.

Воєнні злочини - міжнародні злочини, порушення міжнародних законів та звичаїв війни. Воєнні злочини перераховані в статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Види воєнних злочинів перераховані у відповіді на питання 1.

Військові злочини - (стаття 401 КК України) кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством України порядку несення або проходження військової служби. На відміну від воєнних злочинів, військові злочини можуть вчинятися не тільки під час війни, а й в мирний час (наприклад, порушення статутних взаємовідносин, непокора начальству, знищення або пошкодження військового майна). Тим не менше, варто зауважити, що деякі військові злочини, визначені Кримінальним кодексом, за своїм складом співпадають з воєнними злочинами, визначеними Римським статутом, а саме: мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими, незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею. Тим не менше, в загальному, ключова відмінність є такою: воєнні злочини - порушення міжнародних законів та звичаїв ведення війни, військові злочини - порушення порядку проходження військової служби безвідносно наявності чи відсутності війни.

За вчинення воєнних злочинів винні особи несуть кримінальну відповідальність. У випадку засудження воєнних злочинців Міжнародним кримінальним судом, вони нестимуть відповідальність у вигляді позбавлення волі строком до 30 років або довічного позбавлення волі, а також Суд може призначати уплату штрафу чи конфіскацію активів, набутих внаслідок вчинення злочину, і, окремо, відшкодування шкоди потерпілим. За українським законодавством такі військові також нестимуть встановлене за конкретний злочин покарання, зокрема у виді позбавлення волі на строк до до 15 років або довічного позбавлення волі.

Ні, саме по собі ведення війни не є воєнним злочином. Воєнними злочинцями є ті особи, які безпосередньо вчинили воєнні злочини, перераховані в Римському статуті /відповідні їм злочини, зазначені в Кримінальному кодексі України, та ті особи, які керували тими, хто вчиняв такі злочини , знали про можливість вчинення або безпосередньо вчинення їхніми підлеглими воєнних злочинів, але не доклали зусиль до їх попередження чи припинення.

Якщо військові, виконуючи наказ, вчиняють воєнний злочин, вони несуть відповідальність у разі очевидної злочинності такого наказу. Факт виконання ними наказу при цьому не може бути виправданням вчинення ними воєнного злочину. За Римським статутом є виключення, коли одночасно співпадають такі критерії: особа була юридична зобовʼязана виконувати наказ, вона не знала, що наказ був незаконним, наказ не був явно незаконним. При цьому, накази про вчинення геноциду або злочинів проти людяності є автоматично явно незаконними.

Відповідальність за воєнні злочини може понести і той, і інший. Командир певного військового об’єднання несе відповідальність за воєнні злочини його підлеглого у тому випадку, якщо він (командир) володів інформацією про можливість вчинення підлеглим воєнного злочину або зобовʼязаний був володіти, проте не доклав зусиль для їх попередження чи припинення. Командир також несе відповідальність за видання злочинного наказу, а підлеглий - за виконання злочинного наказу, якщо його злочинність була очевидною.

Так. разом з окремими військовими злочинами, які за своїм складом співпадають з воєнними злочинами (мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими, незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею), Кримінальний кодекс України також передбачає відповідальність за порушення законів та звичаїв війни (стаття 438 ККУ), геноцид (стаття 442), злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (стаття 444) тощо.

На поточний період у звʼязку із вторгненням РФ до України зареєстровано декілька тисяч злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, які включають порушення законів та звичаїв війни, планування, підготовку або розвʼязання та ведення агресивної війни, пропаганда війни і т.д. Окрім цього зареєстровано велика кілкість злочинів проти основ національної безпеки: посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада, диверсія і т.д. Також відкриті кримінальні провадження за відповідними статтями проти міністрів, депутатів, військового командування, інших посадовців, керівників правоохоронних відомств, пропагандистів РФ Кількість проваджень постійно оновлюється, слідкувати за статистикою можна за посиланням: https://warcrimes.gov.ua/all-crimes.html

Україна в 2015 році визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС) проводити розслідування та судити осіб, які скоїли відповідні злочини на її території, відповідно, ця установа зможе притягнути до відповідальності вище політичне керівництво РФ за деякі вчинені міжнародні злочини, а саме: воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид. Проте юрисдикції щодо злочину агресії, який вчиняється посадовими особами РФ, МКС не має (оскільки РФ - не учасниця Римського статуту). Відповідно, для того, щоб притягнути керівництво РФ до відповідальності за злочин агресії, альтернативним засобом є створення спеціального трибуналу, статут якого надав би можливість судити керівництво РФ за злочин агресії.

Міжнародний кримінальний суд (МКС) є постійним органом, уповноваженим вести розслідування і судити осіб, які вчинили міжнародні злочини (агресія, геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності), і який у встановлених випадках доповнює діяльність національних органів кримінальної юстиції. Це перший подібний орган, який діє на постійній основі. Суд почав роботу з липня 2002 року та може здійснювати свої функції й повноваження на території будь-якої держави-учасниці, а за спеціальною згодою — на території будь-якої іншої держави. Розташований у м. Гаага, Нідерланди. Станом на сьогоднішній день 137 держав підписали Римський статут, але визнали його дію в своєму законодавстві (у т.ч. через ратифікацію) - 123 держави.

Після початку розслідування Прокурором МКС, МКС, за поданням Прокурора, видає ордер на арешт або наказ про явку до Суду. Для того, щоб забезпечити присутність обвинувачених у судовому розгляді, застосовуються різні міжнародно-правові інструменти, зокрема, направлення прохання про арешт і надання особи у розпорядження суду (у тому числі і через Інтерпол), транзит заарештованої особи через територію держави прохання про інші форми співробітництва.

Римський статут передбачає загальний обовʼязок держав-учасниць здійснювати співробітництво з Судом. МКС, в тому числі, може надсилати прохання про арешт та надання відповідної особи в розпорядження Суду, державам-учасницям, або будь- яким іншим державам,направити прохання про інші форми співробітництва. Римський статут передбачає, що процес відбувається за присутності обвинувачених, тому усі росіяни, які будуть до нього доставлені, отримують належне покарання в межах юрисдикції Суду.

Що стосується виконання вироку, то воно відбувається не в Гаазі, а в одній із держав, обраній МКС зі списку держав, які висловили бажання прийняти засуджених осіб.

Будь-якій особі, яка визнана винною у скоєнні злочину, передбаченого Римським статутом, Суд може призначити одну із таких основних мір покарання:

1) позбавлення волі на певний строк, що не перевищує максимальний строк у 30 років;

або

2) довічне позбавлення волі в тих випадках, коли це виправдано виключно тяжким характером злочину та індивідуальними особливостями особи, визнаної винною у його вчиненні.

Окрім цього МКС може застосувати такі покарання, як штраф та конфіскацію доходів, майна та активів, отриманих прямо чи опосередковано внаслідок злочину.

Так, Римський статут передбачає відкритий формат слухань із певними виключеннями, в інтересах постраждалих, свідків та обвинувачених. Потерпілі можуть вносити подання Палаті попереднього провадження відповідно до Правил процедури та доказування, а також можуть надавати Суду свої зауваження, користуватися допомогою представників.

Римський статут не містить детального регулювання строків розгляду справи. Справи в МКС розглядаються довго, практика показує, що від першої появи обвинуваченого перед судом до винесення вироку може пройти 10 років і більше. Тим не менше, важливо памʼятати, що щодо притягнення до відповідальності за міжнародні злочини відсутні строки давності, тому злочинці не уникнуть відповідальності, скільки б часу не пройшло.

Оскільки Україна визнала право МКС розслідувати усі відповідні злочини на її території, вчинені з 20 лютого 2014 року, МКС може здійснювати свою юрисдикцію і без ратифікації Римського статуту. Проте, відсутність ратифікації все одно становить певні серйозні барʼєри для України тому в довгостроковій перспективі ратифікувати Статут потрібно, тим більше, що це є зобов'язанням України за Угодою про асоціацію з ЄС.

Спеціальний трибунал - це новий окремий орган, який може бути спеціально створений для здійснення правосуддя щодо скоєних РФ міжнародних злочинів під час збройного конфлікта в Україні. На відміну від МКС, він буде створений виключно для таких цілей і діятиме, допоки вони не будуть досягнуті. В статуті, або іншому документі, який регулюватиме діяльність цього трибуналу, можуть бути врегульовані всі аспекти, необхідні для ефективного здійснення правосуддя, у той час як у МКС наявні значні обмеження юрисдикції. Так, МКС не зможе розслідувати та розглядати злочин агресії РФ, як окремий вид міжнародного злочину, тому це є однією з головних причин того, чому необхідно створювати трибунал.

Також, за Римським статутом, зокрема, фактично неможливо судити за застосування невибіркової зброї та зброї, яка завдає надмірні ушкодження та страждання, адже досі не узгоджений перелік такого озброєння. МКС також не може розглядати справи заочно (без присутності обвинуваченого). Для цілей створення спеціального трибуналу всі ці недоліки можуть бути враховані і подолані. Спеціальний трибунал може бути як повністю міжнародним (наприклад, трибунал з колишньої Югославії або трибунал з Руанди, які були утворені Радою Безпеки ООН), або гібридним, тобто утвореним за договором України із міжнародною організацією, як-то ООН чи ЄС тощо (такими є Спеціальний суд зі Сьєрра-Леоне, Спеціальний суд з Косова тощо). Для України більш реалістичним виглядає саме другий варіант, оскільки поки РФ єпостійниим членом Ради Безпеки ООН, вона блокуватиме створення міжнародного трибуналу через ООН.

Так, будуть. Факт того, що Україна обороняється від збройної агресії РФ, не звільняє українських військових від відповідальності, якщо в їх діях буде міститись склад воєнного злочину. За відповідні діяння відповідальність українськихвійськових передбачено і Римським статутом, і Кримінальним кодексом України. Що стосується спеціального трибуналу, все залежатиме від того, як будуть виписані положення його статуту, хоча за практикою діяльності останніх трибуналів (судів), покарання за злочини відбувається безвідносно сторони збройного конфлікту.

Якщо мова йде про МКС, то окрім призначення покарання у вигляді позбавлення волі та штрафу або конфіскації майна та активів, набутих в результаті вчинення злочину, МКС може також прийняти рішення про відшкодування шкоди потерпілим у різних формах, в тому числі і грошову компенсацію. Якщо ж мова йде про національне законодавство, то в рамках кримінального провадження можна подати цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, як це передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України.

Як вже було зазначено вище, постраждалі зможуть отримати відшкодування за результатами розгляду МКС, спеціального трибуналу (у випадку створення), національних судів України проти окремих осіб. Що ж стосується отримання компенсації від Росії як держави безпосередньо, то це можуть бути репарації як форма відповідальності за порушення міжнародного права, що полягає у виплатах однією державою іншій державі, а не населенню держави, хоча міжнародне право не виключає можливість матеріальної компенсації населенню напряму.

В будь-якому разі, в нинішніх обставинах Росія вже давно відмовляється добровільно виконувати свої міжнародні зобовʼязання і зобовʼязати її до цього можна тільки примусово. Відповідно, на даному етапі отримання компенсацій скоріш за все буде відбуватися іншим шляхом, наприклад, заморожені за кордоном активи РФ будуть направлятися до України для відшкодування завданої РФ шкоди. У такому випадку гроші отримуватиме держава і виплачуватиме компенсацію людям відповідно до внутрішнього законодавства.